Медіа бокс для батьків

Наша країна почала розвивати як фізичну, так і економічну та соціальну безбар’єрність іще до повномасштабного російського вторгнення. Нині проєкт «Україна без бар’єрів» особливо актуальний для кожного українця і українки.

Безбар’єрність — не тільки про людей з інвалідністю, безбар’єрність — це про кожного з нас. Це можливість вільно та безпечно пересуватися містом. Але водночас — це вільний доступ до інтернету, можливість навчатися незалежно від віку, стану здоров’я, місцезнаходження. Рівне право до працевлаштування у чоловіка і жінки чи людей старше 45 років, заняття танцями чи спортом у будь-якому віці — це все про безбар’єрність також.

Мова також може бути безбар’єрною. Маркером стає те, як ми спілкуємося і ставимося до людей, котрі чимось від нас відрізняються. Часом слова мають не менший вплив, аніж наші дії. Як зробити ваше мовлення безбар’єрним?

Коли ви не впевнені, чи є слово образою, чи ні, чи не зачіпає воно почуттів — спробуйте поставити себе на місце людини, до якої ви звертаєтеся, про яку ви говорите або пишете. Чи сподобалося б вам таке звернення, чи хотіли б ви, щоб про вас говорили так? Тож пропонуємо 6 простих правил для спілкування без бар’єрів.

1. Дотримуйтесь принципу «спочатку людина»

Людина — насамперед. Якщо не впевнені, як сказати правильно, починайте фразу з «людина з…», а далі зазначайте її риси чи стан здоров’я, якщо це потрібно. Наприклад, людина з інвалідністю, людина з ДЦП, людина з синдромом Дауна. Якщо ж ми говоримо, наприклад, «інвалід», ми по суті знеособлюємо людину, зводимо її особистість до якоїсь одної характеристики. Але насправді ж це не так.

2. Уникайте маскувальних слів

Евфемізми або маскувальні слова вживаються, коли мовці не знають, як сформулювати коректно, бояться ненароком зачепити людину або намагаються проявити своє поблажливе ставлення. І це може спричиняти непорозуміння, ображати чи вводити в оману. Варто уникати переносних значень та метафор, що викривляють життєву ситуацію людини, приховують чи прикрашають її. Краще послуговуватися коректною термінологією. «Люди дощу», «сонячні діти» — це евфемізми, а от «люди з розладом аутистичного спектра», «діти з синдромом Дауна» — це коректна термінологія.

3. Використовуйте фемінітиви

Використання фемінітивів — це повага до жінок та їхнього права на професію. Тривалий час у нашій культурі був закріплений стереотип, що існують суто жіночі чи чоловічі професії, особливо на керівних посадах чи в політиці. Нині ситуація змінилася, а відповідно — змінюється і мова. Українська мова дуже сприятлива для формування фемінітивів і має конкретні правила для такого словотворення. Слід розуміти, що не всі люди в нашому суспільстві готові до вживання фемінітивів, тож залиште за людиною право вибору, як вона хоче, щоб про неї писали, говорили чи звертались.

4. Не перебільшуйте у своїх висловлюваннях

Це правило, що може звучати як «не давати власних оцінок життю іншої людини». Іноді люди схильні драматизувати. Та між фразами «людина, яка користується колісним кріслом» і «людина, прикута до візка» відчувається різниця. Насправді людина ні до чого не прикута, а колісне крісло — це просто засіб для пересування. Або, наприклад, поширена фраза «смертельний діагноз». Це як? Відомі випадки, коли люди роками живуть із хворобами, які називають «смертельними», і ніхто, навіть лікарі, не можуть точно спрогнозувати результат. Будьте обережні з такими висловлюваннями і залишайтесь максимально близькими до реальності.

5. Утримуйтесь від узагальнень

Дуже поширена помилка, яка призводить до формування стереотипів, — узагальнення. Ми пов’язуємо поведінку та дії людини з її етнічною належністю, кольором шкіри, статтю тощо. А також дії однієї людини проєктуємо на цілу групу, до якої ми її зараховуємо. Через узагальнення слово «цигани» набуло негативних конотацій, а словосполучення «прекрасна стать» використовують стосовно жінок, хоча насправді люди бувають прекрасними незалежно від своєї статі. Фрази, які починаються з «усі люди з інвалідністю», «кожна жінка» або «більшість геїв» просто неправдиві, бо не мають під собою ніяких точних статистичних чи науково підтверджених даних. Адже люди різні зі своїми такими ж різними поглядами, особливостями та рисами. Ми всі неповторні, а там, де є унікальність, немає місця узагальненням.

6. Використовуйте нейтральну термінологію

Емпатія і доброзичливість — це важливо й потрібно, але інколи це додає висловленню зайвого емоційного забарвлення. Наприклад, часто звучить формулювання «жертва домашнього насильства», хоча коректніше було б писати «постраждала від домашнього насильства». Або «людина, що страждає на психічний розлад»: існують такі види психічних порушень, з якими люди живуть усе життя, але це не означає «суцільні муки». Людина може проходити терапію як медичну, так і у фахівця, вона просто живе з таким діагнозом так само, як й інші люди. Тому замість «страждає» ми говоримо «має», «живе», — «людина, яка має інвалідність», «людина, яка має психічні порушення», «людина, яка живе з ВІЛ».

Будьте уважними один до одного, не створюйте зайвих бар’єрів, аби всі почувалися комфортно і зберігали відчуття оптимізму в умовах сьогоднішньої психологічної нестабільності.

Підготувала Леся Медведенко

Джерело: https://armyinform.com.ua/2023/01/12/6-pravyl-bezbaryernogo-spilkuvannya/

Сучасний світ приносить дітям нові виклики, але основні психологічні потреби залишаються незмінними. Водночас вони набувають специфічних особливостей у контексті технологій, соціального середовища та швидкого ритму життя. Розуміння цих потреб допомагає батькам, педагогам і психологам створити сприятливі умови для розвитку дитини. Нижче наведено 20 ключових психологічних потреб сучасних дітей.

1. Потреба у безумовній любові. Діти повинні відчувати, що їх люблять незалежно від їхніх успіхів чи помилок,  це формує впевненість у собі та відчуття безпеки.

2. Потреба у стабільності. Регулярність у повсякденному житті (розпорядок дня, сімейні ритуали) допомагає дітям справлятися зі стресом, це знижує тривожність та створює емоційну опору.

3. Потреба у визнанні. Діти прагнуть, щоб їхні зусилля помічали і цінували, це розвиває мотивацію та почуття власної гідності.

4. Потреба в емоційній підтримці. Діти мають знати, що вони можуть розраховувати на допомогу дорослих у складні моменти, це зміцнює емоційну стійкість.

5. Потреба в особистому просторі. Дітям потрібен простір для роздумів, гри чи відпочинку без постійного контролю, це розвиває самостійність.

6. Потреба у довірливих стосунках. Відкритість і чесність у спілкуванні з батьками й педагогами дозволяє дітям почуватися захищеними, це формує довіру до світу.

7. Потреба в емоційному вираженні. Діти мають право виражати свої емоції, навіть негативні, без осуду, це розвиває емоційний інтелект.

8. Потреба у спілкуванні. Взаємодія з однолітками та дорослими важлива для формування соціальних навичок, це розвиває емпатію та вміння співпрацювати.

9. Потреба у свободі вибору. Діти хочуть брати участь у прийнятті рішень щодо свого життя (вибір одягу, їжі, гуртків тощо), розвиває відповідальність.

10. Потреба в індивідуальності. Діти хочуть, щоб їх поважали як окрему особистість із власними смаками та вподобаннями, це формує почуття самоповаги.

11. Потреба у грі. Гра залишається основним способом пізнання світу для дітей, вона розвиває креативність та здатність до співпраці.

12. Потреба у навчанні через досвід. Діти хочуть вивчати нове не лише через теорію, а й через практичний досвід, який розвиває критичне мислення.

13. Потреба у свободі помилок. Діти повинні мати можливість робити помилки без страху бути покараними, це розвиває стійкість до невдач.

14. Потреба у захищеності. Діти повинні відчувати себе у фізичній та емоційній безпеці, вона створює основу для гармонійного розвитку.

15. Потреба в автентичності дорослих. Діти цінують щирість у поведінці дорослих, які мають бути прикладом, це формує довіру до авторитетів.

16. Потреба у позитивній мотивації. Діти хочуть отримувати схвалення за свої зусилля, а не лише за результат, це стимулює прагнення до розвитку.

17. Потреба в технологічному балансі. У світі гаджетів дітям важливо мати час як для технологій, так і для активного дозвілля, це розвиває здорові звички.

18. Потреба у сімейному теплі. Сімейні традиції та час, проведений разом, формують у дитини відчуття любові та стабільності, це зміцнює сімейні стосунки.

19. Потреба у прикладах для наслідування. Діти шукають авторитетів, які демонструють відповідальність, доброту та рішучість, це формує життєві орієнтири.

20. Потреба в розумінні. Діти прагнуть, щоб їхні думки та почуття сприймали серйозно, це підвищує їхню впевненість у собі та здатність до спілкування.

Джерело

Цей матеріал підготовлено за працями: Абрахам Маслоу, Дональд Віннікотт, Анна Фройд, Деніел Ґоулман, Юрій Кляйнман

https://mozok.ua/depressiya/video/4289-depresya-u-dtej-samoushkodzhennya?fbclid=IwZXh0bgNhZW0BMABhZGlkAasWqKoHlesBHdbeQRkSwC67XCzS_5eBArbQB4mK5uzKkcAItx-O7tf9wpEdOW0qxBUemA_aem_qBo8k7Ro2dfI2Kff9oWRLw

(Поради для дорослих)

Булінг — це проблема, яка потребує комплексного підходу. Головне — це створення атмосфери поваги та підтримки, як у родині, так і у школі. Розвиваючи емпатію, впевненість у собі та соціальні навички, ми можемо допомогти дітям відчувати себе захищеними та щасливими.

1. Розвивайте емпатію та соціальні навички. З раннього віку навчайте дитину розуміти почуття інших. Використовуйте рольові ігри для розвитку співчуття: «Як би ти почувався, якби хтось образив тебе?»

2. Говоріть із дитиною про булінг. Поясніть, що таке булінг, і чому його не можна ігнорувати. Підкресліть, що звернутися за допомогою до дорослих — це нормально.

3. Встановлюйте довірливі стосунки. Спілкуйтеся з дитиною щодня, щоб бути в курсі її життя та переживань. Запитуйте: «Як ти почуваєшся у школі?», «З ким ти любиш спілкуватися?»

4. Працюйте з учителями та адміністрацією школи.  Переконайтеся, що школа має антибулінгові програми. Регулярно цікавтеся станом дитини в класі.

Як допомогти дитині, якщо вона стала жертвою булінгу?

1. Дайте дитині відчути підтримку. Підтримайте її словами:  «Те, що сталося, — це не твоя провина». «Я тут, щоб допомогти тобі впоратися». Слухайте без критики або звинувачень.

2. Навчіть дитину технік самозахисту. Техніка "впевнений погляд": навчіть дитину дивитися на кривдника впевнено, не відводячи очей. Фрази для зупинки булінгу: «Мені це не подобається. Зупинись», «Я не хочу це слухати».

3. Допоможіть розвивати впевненість у собі. Підтримуйте її в заняттях, які їй подобаються. Це може бути спорт, музика чи будь-яке хобі, яке зміцнить самооцінку.

4. Розгляньте можливість терапії. Якщо дитина пережила значну психологічну травму, зверніться до дитячого психолога.

Як працювати з булером?

Діти, які цькують інших, також потребують уваги. Їх поведінка часто викликана емоційними проблемами або несприятливим середовищем.

Обговоріть поведінку. Запитайте: «Чому ти так поводишся? Що ти відчуваєш?»

Поясніть, як його дії впливають на інших: «Твої слова образили Марію. Як ти думаєш, їй зараз?»

Навчіть соціальних навичок. Розвивайте здатність вирішувати конфлікти мирно: «Як можна було вирішити цю ситуацію по-іншому?»

Спрямовуйте енергію в конструктивне русло. Запропонуйте участь у командних видах спорту або волонтерських проектах.

Соціальний педагог Олена СИДОРЕНКО